І вона справді наскрізь шоколадна. Цієї ночі дочитала роман Джоан Гарріс "Шоколад". Я досі не хотіла дивитися однойменний фільм, але тепер таки варто. І не так тому, що там 5 номінацій на Оскар і Депп із Бінош, а тому що книга реально виявилася дуже хорошою і якісною, після якої відчувається наповнення і задоволення кінцівкою, яка не вийшла змазаною чи натягнутою. Ця річ була моїм задоволенням за кавою щоранку десь півтора-два тижні, мені дуже смакувало ;)
Що цікаво, що цю книгу я взяла зі списку на кшталт "10 книг, які варто прочитати всім жінкам". Я очікувала легкості і зворушливої примітивності, а виявилося, що натрапила на глибоку річ у дусі постмодернізму. Та це і є постмодернізм, оскільки тут, як на мене, головна проблематика - протистояння людини (власниця шоколадного магазину і шоколатьє Вієнн Роше) і системи (церква на чолі з отцем Рейно). До речі, прочитала, що у фільмі священика поміняли на мера. Це, мабуть, логічно, адже стрічка могла би викликати скандал у Ватикані... Бо, так, книга антицерковна і навіть язичницька... Тим не менше, вважаю, кожна людина, що вірить, все одно залишиться при своїй думці. Це скажу і про себе.
А тепер більше про сюжет і настрій твору. Книга сповнена тонкої солодкості, французького шарму, неймовірної атмосфери маленької французької провінції, душевності мікроклімату "Небесного мигдалю" і неймовірних історій життя кількох людей. Вієнн Роше приїхала у Ласкне зі своєю донькою Анук, відкрила тут шоколадний магазин-кафе "Небесний мигдаль", і саме навколо солодощів розгорнулася вся історія - протистояння священика і спокусливої жінки, яка грає тільки за своїми правилами і диктує їх всьому містечку. Саме шоколад змінює все, кардинально міняє погоду міста, настрої певних людей... Саме шоколад відкриває страшні таємниці минулого... Саме з шоколадом все стає очевидним...
Книга дуже надихає, кожне слово таке смачне, роман часто і лякає, стає моторошно, від певних епізодів і роздумів на сторінках мурахи біжать по шкірі, а часом розливається тепло по всьому тілі, бо тут не одна родзинка, їх тут безліч...)
До речі, нещодавно читала книгу цієї ж авторки "5 четвертинок апельсина" - теж крута, дуже крута, але з кінцівкою - розчарування виникло, так. Тим не менше, там вже ж такі скелети у шафі матері та її трьох дітей, що аж морозно стає... Діти, які свідомо доносять нацистам на своїх знайомих; дівчинка, яка навмисно влаштовує матері сеанси мігрені, полювання за щукою, що несе за собою прокляття... І це все під соусом війни, зради і вишуканих рецептів французької кухні...
Що цікаво, що цю книгу я взяла зі списку на кшталт "10 книг, які варто прочитати всім жінкам". Я очікувала легкості і зворушливої примітивності, а виявилося, що натрапила на глибоку річ у дусі постмодернізму. Та це і є постмодернізм, оскільки тут, як на мене, головна проблематика - протистояння людини (власниця шоколадного магазину і шоколатьє Вієнн Роше) і системи (церква на чолі з отцем Рейно). До речі, прочитала, що у фільмі священика поміняли на мера. Це, мабуть, логічно, адже стрічка могла би викликати скандал у Ватикані... Бо, так, книга антицерковна і навіть язичницька... Тим не менше, вважаю, кожна людина, що вірить, все одно залишиться при своїй думці. Це скажу і про себе.
А тепер більше про сюжет і настрій твору. Книга сповнена тонкої солодкості, французького шарму, неймовірної атмосфери маленької французької провінції, душевності мікроклімату "Небесного мигдалю" і неймовірних історій життя кількох людей. Вієнн Роше приїхала у Ласкне зі своєю донькою Анук, відкрила тут шоколадний магазин-кафе "Небесний мигдаль", і саме навколо солодощів розгорнулася вся історія - протистояння священика і спокусливої жінки, яка грає тільки за своїми правилами і диктує їх всьому містечку. Саме шоколад змінює все, кардинально міняє погоду міста, настрої певних людей... Саме шоколад відкриває страшні таємниці минулого... Саме з шоколадом все стає очевидним...
Книга дуже надихає, кожне слово таке смачне, роман часто і лякає, стає моторошно, від певних епізодів і роздумів на сторінках мурахи біжать по шкірі, а часом розливається тепло по всьому тілі, бо тут не одна родзинка, їх тут безліч...)
 |
| Фото мого сьогоднішнього ранку ;) |
Коментарі
Дописати коментар