Книжковий inspiration: Як писали класики (+ВІДЕО)

Photo: Evi

Реклама у Facebook інколи дуже корисна. Я рада, що оголошення про «Як писали класики» з’явилося у моїй стрічці. Зараз інколи її підчитую для натхнення. І ще зробила маленьке відео, бо видання і всередині симпатичне – з цікавою версткою, архітектонікою і рожевою стрічкою.

Книжку упорядкував Ростислав Семків директор видавництва «Смолоскип», доцент Києво-Могилянської академії, в.о. директора Українського інституту книги, член журі конкурсів «Коронація слова», «Книга року BBC». Посад у автора ще більше, всі вони детально розписані. ;) Я їх спеціально вказала, бо десь у книжці відчувається науковий підхід і викладацький сарказм ;)

Семків зібрав під однією обкладинкою Агату Крісті та шістьох постмодерністів (ніжно люблю постмодернізм) – Джорджа Орвелла, Рея Бредбері, Курта Воннегута, Мілана Кундеру, Маріо Варгана Льйосу, Умберто Еко. Ці автори ділилися секретами літературної майстерності, публікували праці і навіть книжки про письмо. Семків це опрацював і подав у гарному форматі.

У кожному розділі книжки вказані основні дати у житті кожного письменника та головні правила письма. Семків особливо акцентує на біографії своїх героїв, чим показує, як життя саме формувало літературні вектори і майстерність.

«Усе життя наше несвідоме пише невидимий сценарій, аби в останні моменти присутності тут запросити нас на фінальний підсумковий сеанс».

Семків торкається найвідоміших творів цієї сімки, проводить паралелі з історією та життєвими подіями авторів. Книжка натякає, що кожен пройшов через такі події, які або вбивають, або роблять з людини … сильного автора.

Агата довго депресувала через розлучення, цей період навіть випав з її пам’яті, але проявився у детективах. Як писати? Крісті радить просто сісти і змусити себе. А ще вам не мають заважати. Перед завершенням чергової книги майстриня детективу зачинялася від усього світу, що негативно позначилося на стосунках із дочкою.

Щодо сюжету, то Агата була переконана, що життя саме його створює, але в нього бажано ввести чудернацького героя, любовну лінію і спонтанну вигадку.

Photo: Evi

Моя Агата мене дуже захопила, з нею провела одну із зимових відпусток у Словаччині, а потім передивилася всю «Міс Марпл».

Далі переходимо до Орвелла, який однією фразою увійшов в історію. «Старший брат». Тепер цим виразом кидаються де тільки можна  Як і цитатою Екзюпері «про відповідальність за тих, кого приручили». 

У розповідях про хорошу літературу Джордж не так радить, що і як писати, як що і як не писати. Він виступає за лаконізм, простоту й чіткість викладу, унікальні, а не затерті метафори, а ще закликає відмовитися від претензійності.

Орвелл боровся текстами проти тоталітаризму. Це його головна ідея. І він закликає до цього інших авторів. Бо ж тоталітаризм може бути у всьому, у власній квартирі теж.

«Страх перед знищенням штовхатиме громадян в обійми тоталітарних режимів. І тоді свобода стане рабством, мир потребуватиме війни, а незнання оголосять силою. Бомба не знищить людство – людство саме знищить людське у собі, зі страху перед бомбою» - з таким настроєм Орвелл сідає писати «!984».

Photo: Evi

Мій Орвелл - це другий семестр третього курсу, історія зарубіжної літератури. Тоді я дуже швидко пробіглася по «1984», тому точно повернуся до цієї книги.

Наступний літератор – Рей Бредбері. Він якраз писав і від щасливого дитинства і загалом щастя (Кульбабове вино), яке він проніс крізь життя. А це теж уміння. Так, у певних творах є багато сонця, а наприкінці життя він заводить 22 котів  Бредбері сам зізнався, що він щасливий.

Але його знакові твори сповнені жахіть й попереджають про майбутні катастрофи. А ще він любить фантастику, у яку загортає проблему. І, до речі, вчився він у Орвелла.

Його антиутопія «451° за Фаренгейтом» була задумана в сорокових, коли йому було 20+, а втілилися у п’ятдесяті, у його 30+ Так, геніальні речі можуть з’явитися у юній свідомості, а втілитися тоді, коли свідомість буде готовою.

Як написати великий роман? Бредбері радить щотижня писати по оповіданню, відтак працювати треба постійно і регулярно, тоді і муза не покидатиме.

А звідки ідеї брати? Бредбері переконаний, що писати варто про те, що любите, а сюжети відомі нам давно, треба вивільнити їх із пам’яті.

Photo: Evi

Мій Бредбері стоїть у мене на поличці. Скуштувала наразі 129 сторінок кульбабового вина. І Бредбері створює ностальгію, радість і затишок.

Протилежність Рею – Курт. Той, що Воннегут. Майже всі його твори є антиутопіями або дуже близькі до цього жанру. Особливість його стилю – сміх. Ні, саме чорний гумор, бо він потішається із тих речей, над якими зовсім не смішно. «Ми можемо підірвати себе ядерною бомбою. А то й ще ефективніше, ще потужніше – термоядерною». Усі твори Воннегута закінчуються чорним скепсисом, веселим песимізмом.

Воннегут пройшов війну, він пережив бомбардування у Дрездені- саме звідси його антивоєнна «Бойня №5».

Своєю іронією він мстив жорстокій реальності, а щоденна писанина рятувала від психічних хвороб.

Курт багато ділився своїми секретами, він, до прикладу, навіть давав чіткі схеми для сюжетів. І він вважає, що письменниками стають люди пристрасні. Їх має щось непокоїти. У своїх порадах письменник радить бути садистом. «Нехай із персонажами трапляються жахливі речі».

Photo: Evi

Мій Курт – наразі оглядовий. Більше читаю про нього і його твори. Дізнаюся багато з літературних блогів. У цікавому передчутті прочитання …)

Наступний – Мілан Кундера. Семків вважає, що у нього найтрагічніша доля з усіх героїв збірки. Кундера пережив радянську окупацію Чехословаччини, емігрував до Франції і почав життя з нуля. Кундера пережив порожнечу, коли не можна було вільно висловлюватися.

«Відтак його подальші творчі прояви – це нерадісний сміх, нерадісний секс, втрачена пам’ять, жорстокі діти та ангели».

Література рятувала Мілана, у творах він виступає проти тоталітаризму й комуністичної влади. До речі, у 2008 році стався скандал, коли Кундеру звинуватили у співпраці зі спецслужбами. Наче він намагався викрити німецького агента, рятуючи соціалістичне майбутнє Вітчизни…

Одне з літературних правил Кундери – екстаз. «Пишуть, щоб пережити мить екстазу. Читають – теж».

Photo: Evi

Мій Кундера – це його «Нестерпна легкість буття» і «Вальс на прощання». Вони дуже вчасно з’явилися у моєму житті.

Шостий письменник у книзі – Нобелівський лауреат з Перу Маріо Варгана Льйоса. ХХ століття Південної Америки зіткане з військових переворотів та встановлення диктатур. Ну, і головна тема творчості Маріо – протидія диктату. У Льйоси диктат був і в родині, а писанина була саме протестом і помстою за приниження. Ця помста була тільки літературною, але вона була дуже дієвою.

Льйоса ділиться чотирма прийомами. Перший - чергування сюжетів, мовців, локацій і часу дії. Другий – «ефект китайської скриньки», коли у текст потрапляють вставні історії, а в них – ще інші. Третій – прийом замовчуваного факту. Ми вигадуємо історію, робимо її нарис, потім викидаємо кульмінаційну подію і переписуємо текст, ніби про неї не знаємо. Четвертий – прийом сполучених посудин, коли події й епізоди мали би розгортатися окремо, однак вони синтезуються, а це створює додаткові смислові й символічні ефекти.

Photo: Evi

Мій Льйоса – це майбутній Льйоса. Треба буде його осмислити.

І наостанок – Умберто Еко. Нарис про нього мене вразив найбільше. В універі мала з ним клопоту, важко він читався. А виявляється, це все правило 100 сторінок. Умберто каже, що на початку закручує твори, аби відсіяти не свого читача. У мене це траплялося і з Гессе й Фаулзом. Та іншими письменниками, звісно. Але від таких творів більше кайфу, бо ти працюєш над тим, аби вникнути у суть, переймаєшся, читаєш одну сторінку по 5 разів. А потім відірватися не можливо, ти вже на одній хвилі із задумом, а кінцівка – це завжди неочікуваний вибух.

А ще Умберто – науковець. І він вміє мотивувати до науки. Семків пише, що Умбертова праця «Як написати дипломну роботу» надихне й розкаже, як уже написати ту свою магістерку.

Photo: Evi

Як творити літературу? Еко радить відкрити шафу й вигадати світ. Але світ має бути цілісним, узгодженим і настільки яскраво написаним, аби читач забув, що це тільки уявна реальність. Автор має «пожити» у цьому світі, аби переконливо про нього розповісти. До речі, описати слід найцікавіше, все інше хай лишається недоказаним. Якщо інші автори кажуть, що сюжети переважно беруться із життя, то у Еко – з багатої уяви.

А ще італійський письменник закликає синтезувати. У його творах постають різні епохи, фішки масової культури, герої з інших книжок. Читати Еко треба з гуглом, бо він любить розважати читача загадками.

«Еко – майстерний DJ. Основний трек детективного роману він міксує з історичними екскурсами, філософськими трактатами, перебивками з класичної літератури. І, звісно, вершечок прикрашає кількома ягідками кохання».

Photo: Evi

Мій Еко мене тероризував. А зараз я йому вдячна. Тим паче, він не для одного разу, не для іспиту в універі 

P.S. Якось тут дивно з відео. Тисніть на темну риску й побачите відео :) І не збільшуйте на весь екран, бо тоді дуже розмито виглядає(