Знахідки тижня: 13-18 жовтня

Четвер, майже 13.00, я впоралася з робочими справами й сідаю писати “Знахідки тижня”. За вікном сонце вабить до прогулянок, але я дала собі слово писати “Знахідки” регулярно. Дописую у п'ятницю, о 8.30 ранку. За вікном уже інша осінь, прохолодна, я вмостилася біля вікна, зігріваюся чаєм і редагую текст. 

Я досі думками в Татрах. Навіть у середу на англійській плуталася у відповідях, бо в голові вітер віяв. Гірський вітер. Звісно, Татри зробили мій тиждень, тому з них і почну.

Подорож

Я напрочуд люблю осінь, а осінь сильно любить природу, адже дарує їй палітру кольорів, бабине літо і приємне тепло з приємною прохолодою. І осінні гори чарують мене більше літніх. Два роки тому я була в Татрах у відрядженні, однак поспіхом і формально. А тепер ми з подругою провели кілька чудових неспішних днів у епіцентрі гір. 

У мандрах найбільше люблю дорогу, перший вечір і щоденну спонтанність. Словаччина дуже близька мені і вкрай знайома, але ще стільки всього не відкрила у цій маленькій країні. 

З Кошице до нашого села Штрба їдемо новим для мене потягом Словацької державної залізниці. Класним.

 Просторо, з WiFi (хоч він і не працював), з безкоштовною водою. 

Кльово подорожувати у гарному й чистому вагоні, де всім достатньо місця. За вікном уже визирають гори, але я знаю, це ще квіточки . 

Ось ми у Штрбі (895 м. н. р. м), на ретро-вокзалі з вінтажним буфетом й креденцом з милими старовинними речами. Люб’язна касирка продає нам триденний квиток на гірський трамвайчик та спеціальну електричку – саме цей транспорт кататиме нас горами. 

Прибуває червоно-білий трамвай і везе нас угору, до першої зупинки – “Татранські Лєсковєц” (954 м. н.р.м.).

Звідти піднімаємося трішки вгору і бачимо невеличкий тихий житловий квартал поміж дерев і в колі гір.

Дуже класно, що ми зупинилися саме у Штрбі! Дякую подрузі, що знайшла саме це житло. Так, воно надто мініатюрне, але розташоване стратегічно й естетично. 1,5 години від Кошице, поруч з трамвайною зупинкою і за 13 хвилин трамваєм від зупинки “Штрбське плесо”, а там уже і однойменне озеро, і канатна дорога до гори Преднє Соліско і відправна точка спеціальних милих електричок до інших визначних місць. 

Першого вечора їдемо на закупи до “Штрбського плеса” (1355 м. н.р.м), бо наш сусідський магазин у вихідні не працює. Купуємо фірмовий напій на трав’яному чаї – “TATRANSKÝ ČAJ” (на вибір багато смаків і рівнів градуса) і локальний сир “Tatranský polooštiepok”. 

Вранці трамвайчик мчить до Штрбського плеса, звідки прогулюємося до крісельного підйомника, яким летимо до 1840 м гори Преднє Соліско. 

Звідси стартує шлях до верхівки. Але ми залишаємося, тут є де багато гуляти, працюють кафе. Ми смакуємо чай з термоса і споглядаємо краєвиди, просто дихаємо і насолоджуємося. 

Дорога до верхівки – казкова, відчуття, наче гори тебе торкнуться, а донизу – ще неймовірніше. Аж очі кортить заплющити від емоцій.

Соліско відпускає назад – до Штрбського плеса. Кольорова природа й чисте небо віддзеркалюються у глибокій синяві. Прогулянка навколо озера тривала й сповнена спокоєм і бездоганним мистецтвом природи. 

Наша вилазка завершується фірмовими словацькими картопляно-бринзовими галушками зі шкварками.

Наступного дня їдемо трамваєм і електричкою до кінцевої точки маршруту – Татранської Ломніци. Від вокзалу прогулюємося сквером, між чудернацькими пансіонатами до підйомника.

Звідти летимо до Скальнатего плеса (1751 м). Навіть маємо пересадку у повітрі: з чотиримісної олдскульної кабінки до осучасненої десятимісної.

 

Збоку, можливо, не такі вражаючі картинки, як дорогою до Соліска, але з гори відкриваються дуже масштабні й далекі краєвиди!

 Це неймовірно – спостерігати різнокольорові рельєфи у променях сонця. 

Озерце “Скальнате плесо”, на жаль, доволі висохло. З іншого боку, тут ведеться активне будівництво, тож чи не воно впливає на озеро. Працюють кафе, а також термінал, звідки стартує єдина чотиримісна кабінка до Ломніцького щита (2634 м), а це вже над хмарами. Там навіть готель звели. …Потрапимо сюди наступного разу.

Цього ж дня ми виходимо (виїжджаємо  ) на ще одну вершину -- Гребєнок.

З Татранської Ломніци їдемо у зворотному напрямку до Старего Смоковца. Звідти в гірський оазис везе фунікулер. Виїжджаємо на гору, а там "скульптурний" ведмедик сповіщає: 1263 м висоти.

Чутно мелодію водоспадів, а пейзаж – цілковито новий. Ми побували на трьох горах і всі сповнені таємницями, всі різні, з винятковими краєвидами й однаково досконалі.

 На Гребєнку утворилися лабіринти між скелями й обривами. У нас тільки година, тому трохи гуляємо, відкриваємо для себе інший ракурс Ломніцького щита, не споглядаємо, але слухаємо водоспади й мчимо назад на фунікулер, електричку і трамвай, аби вечеряти, збирати речі, бо ж наступного дня вже повертаємося у Кошице.

Сонячне Кошице дарує нам дві години, які витрачаємо на в’єтнамський обід і капучино в одній з моїх улюблених кав’ярень -- “Salka kavy”.

Це самобутній простір з ретро-меблями і олдскульним декором, книжковими полицями, лампочками на маленьких столиках, торшерами між етажерками та шкіряними кріслами, велосипедами й безліччю інших невипадкових деталей, які створюють гармонійний кавовий світ.

Заклад

Я половину тижня провела у Татрах, тому розкажу про один дуже скромний, однак таки атмосферний заклад. Містечко Старий Смоковец, неподалік вокзалу працює навіть не кафе, а фудкорт “Duo Stanok”. Наче й лаконічно, є кілька жовтих столиків з лавицями, жодного декору чи маркетингових фішок. Але ж душевно і щиро! Просто люди, які апетитно обідають і бесідують, і невисокий поважний господар, котрий з усіма спілкується, приймає замовлення і хутко розносить страви, пританцьовуючи.

Тут чотири варіанти комплексного обіду за 4 євро. Подруга замовляє квасолевий суп зі словацькими ковбасками, я – аналогічний, але сочевичний. Друга позиція – м’ясний гуляш з кнедлями. Великі порції і так смачно, що кайф. Я ніде не куштувала настільки доброго гуляшу з кнедлями. Навіть у моєму улюбленому Чеському Крумлові не було так смачно.

Напій

Для довгих вечорів у Татрах я планувала глінтвейн. Сходила в Eco Food у пошуках суміші спецій для гарячого вина, а знайшла композицію для масали. Тож вечорами у нас була ароматна запашна масала. І вранці – також. 

Фактично це є Chai latte, про який писала раніше. Але з цим збором спецій мені в рази більше смакує. Я не знаю, що там, адже склад не вказаний, але напій виходить приємно пікантним, відтак зігріває. Три щедрі чайні ложки заливаю у турку кількома ложками води. Закипає, додаю рівними пропорціями молоко і добре заварений міцний чорний чай, у чашки кладу згущик за смаком і крізь ситечко вливаю напій.

Так затишно смакувати пряну масалу перед походом у гори й після повернення.

P.S. Також придбала в Eco Food терте какао для гарячого шоколаду, але ще не тестувала, тож це вже інша історія. 

Фільм

Одна з моїх подруг завжди радить мені ексцентричне й дуже якісне кіно. У моїх “Знахідках” часто з’являються фільми саме за її рекомендаціями.

Цього разу – чотирисерійний “Секрет”. Усе на реальних фактах, показані події протягом 21 року. Шанований дантист, у якого вагітна дружина і троє дітей, заводить роман зі скромною одруженою учителькою і матір’ю двох дітей. Про зраду дізнаються їхні половинки і пастор церкви, котрий змушує закінчити цю авантюру. Інтрижка наче і завершується, бо обоє віддані не так родинам, як церкві. Та пристрасть все одно накриває з головою. А далі – кошмарний сон. Аж страшно подумати, що все було насправді.

Фільм (життя) показує: всьому своя ціна, питання тільки у часі.

Я в захваті від реалістичності зйомок, природної акторської гри, своєрідної атмосфери. Ну, і вишенька на торті – справжня історія з життя з драматичним і непрогнозованим фіналом.

Книга

Помітила, що після Кортасара, Фаулза, Воннегута, Стейнбека перестала звертати увагу на сучасну літературу. Але люблю її палко, як і сучасне кіно, мистецтво, бо це все про наше теперішнє життя, про цей момент.

Аж ось натрапила в Instagram на гарну рекомендацію: Ерленд Лу, “Під владою жінки”. Перші сторінки не зайшли, а тепер відірватися не можу, з задоволенням читаю щоранку. Наразі прочитала 20% і мене не цікавить фінал, просто насолоджуюся процесом.

Молодий чоловік та його партнерка. Живуть разом. Вона сильна, він це усвідомлює і йому нормально. Їй – аналогічно. Принаймні, у першій чверті книжки 

Кожна сторінка – опис їхнього побуту, стосунків з рідними, друзями і внутрішніх метаморфоз головного героя. Тут є гумор, самоіронія героя і скандинавська рутина, яка мені дууууже цікава. Якраз тема Норвегії і спокусила до цієї книжки.