Цього
разу у рубриці – про мандри, ексцентричного
художника, важливу зустріч, Прохаська в Ужгороді вечірньому, Скрипку-винороба,
олдскульне кафе, “Темну
долину” і оновлену варіацію пасти.
Я
знала, тиждень буде складним, тому почала
писати “Знахідки”
у неділю. Фото робила в понеділок і відбирала протягом тижня. І
дуже добре, що почала готувати "Знахідки" завчасно, бо не
встигла би до п’ятниці. Четвер, майже 22.00 і я змусила себе сісти
і дописати, бо знаю, є люди, які очікують
текст А зараз – 8.24, за вікном ще холодно, але
вже сонячно, у моїй чашці зелений чай,
а я редагую цей допис. У такі моменти
розумію, що творчість – це не тільки
натхнення, а наполеглива праця всупереч
мінливому настрою, застуді і напруженому
графіку
Місто
Минулої
п’ятниці з’їздила з гарною компанією у польський Санок. Дякую за організацію Товариству польської культури Закарпаття ім. Гнєви Волосєвич.
Я бувала там у підлітковому віці, але пам’ятала тільки Швейка, який поважно сидів на центральній вулиці і позував для фото.
Раджу сюди завітати, адже Польща – це не тільки Варшава й Краків, а й маленькі, проте самодостатні простори зі своїм шармом. А якщо поруч гори або море, то всім казкам казка.
Google
каже, відстань від Ужгорода – 165
км. Санок десь нагадує
мені Франківськ, а його магазини –
Кошице – такий собі затишний соціалізм.
У п’ятницю було вкрай тихо, як і зазвичай
у мініатюрних європейських містечках.
Людей просто не було, а в цьому теж своя
романтика.
Місто
оточене горами, а ще воно має лаконічний
замок з достойним сучасним музеєм
історії та мистецтва. Тут археологічна
експозиція, колекція ікон, зали з
живописом. Але найбільший шок і подив
– від галереї польського художника
Здзіслава Бекшінськєго (про нього –
нижче).
Ще
одна причина завітати у затишний Санок
– скансен посеред гір, на правому березі
річки Сан. У Польщі це найбільший музей
просто неба і третій за територією у
Європі.
На
38 га розташувалися 150 дерев’яних хатинок.
Деякі
будиночки – наче пряникові – ось
кондитерська, магазин, аптека у Галицькому
ринку.
А
за поворотом уже: звичайні будинки,
школа й багаті апартаменти з дуже цікавим
дизайном і декором.
Я
дуже люблю європейські музеї архітектури
й побуту, а Саноцький здивував і примусив
мене зробити багато світлин.
Художник
Здзіслав
Бекшінські. Так, хтось скаже, що його
полотна депресивні. Але у цей момент
завжди згадую фразу мого батька: «Якщо
людина вважає мистецтво депресивним,
значить вона не пробувала у ньому
розібратися». Я теж так думаю.
Ці
сюжети, техніка, кольори гіпнотизують.
Я не могла відірватися.
Дехто
подумає, що він щось уживав. Ні, він
просто бачив світ ширше і намагався
його показати. І найпростіше вигадати
просте пояснення – наркотик, аніж
спробувати осягнути хоч мікро-частинку
неймовірного художнього задуму.
Митець
був дуже продуктивним: творив живопис,
графіку, фотографію. Доля його надто
трагічна і часом відчуття, що його
мистецтво передбачило такий розвиток
і фінал.
У
галереї полотна наче створили лабіринт.
Та кожна картина стає лабіринтом.
Неодмінно
прочитайте про нього.
Зустріч
Ви
знайомитеся наживо з людьми з Facebook,
Instagram?
Інколи чи навіть часто соцмережі
дарують мені дуже цікаві знайомства,
які переходять в offline. В один із вечорів
цього тижня я зрозуміла, що не хочу в
Барселону, а хочу в Андалусію. Не прагну
у Венецію (я і не хотіла), а на озеро Комо.
А ще збагнула, що ідеальна альтернатива
All Inclusive – морський
круїз, де щодня нові краєвиди і враження,
море і безлімітна їжа.
Про самостійні
бюджетні мандри, подорожні лайфхаки,
йогу з краєвидами і маркетинг наговорилися
з Софією Меренич. Чи не наговорилися?
Це було прекрасно і дуже легко!
 |
| Дякую за листівку, Софія :) |
Софія
має дуже крутий досвід в організації
мандрів у невеликих компаніях у
нетривіальні непопсові місця. Якщо ви
досі їздили тільки за путівками, боїтеся
самостійно виїхати далі Ньїредьгази,
хочете нових вражень від спонтанності
у дорозі й нетуристичного формату, то
пишіть Софії і не бійтеся їхати з нею.
Заклад
Наче
тільки тиждень тому була в Саноку, а
відчуття – немов рік минув. Навіть
шкода, що темп життя так швидко стирає
враження, але емоції – назавжди у моєму
серці, і я будь-коли можу до них повернутися.
Я
досі під враженням від Санока, тому
ділюся і його місцевим закладом.
В
одному з провулків площі Ринок
розташувалася напрочуд мила чайна-кав’ярня
“U Mnicha”.
Наче з мого дитинства і за антуражем
схожа на нашу “Фантазію”, а за атмосферою
– на “Снек”.
Столики вкриті червоними скатертинами у квітку, є книжкові полиці і креденц з кавовими млинками. Тільки одна працівниця, яка нікуди не поспішає, але її щирість і усмішка додають настрою. Приходять манірні пані, які філігранно замовляють ромову каву, вишневий чай і шарлотку. Їм тільки бракує ажурних рукавичок і витончених капелюшків. :))
Тут
так вінтажно! Дуже просто, але так
душевно. І гарячий шоколад у сервізній
філіжанці – неймовірно смачний! Як
добре, що вказівник привів нас у цей
простір. До
речі, ціни розумні. Шарлотка зі справжнім
гарячим шоколадом коштують 2 євро.
Подія
Неділя
почалася рано, з сонця, природи, Олега
Скрипки й доброго вина ;) З колегами-журналістами
виїхали на Малу Гору, за Берегово.
І
там, серед виноградників, у променях
лагідного сонця дегустували прототипи
майбутнього вина Олега Скрипки й
розпитували про його нове захоплення.
Співак
виготовляє у нас авторське вино. А вже
у листопаді з’явиться лімітована серія
першого в Україні “зіркового”
вина під назвою “Країна мрій” (10 тисяч
пляшок). Яким воно буде? Йдеться про
шляхетний Трамінер і витончений Розе
з винограду Піно Нуар.
Родзинка
“Країни мрій” – у рідкісних французьких
виноградних дріжджах. Автор контролює
збір винограду, обирає конкретні грона,
стежить за процесом виробництва.
Свою
ідею Скрипка втілює разом з локальною
компанією ШАТО ЧИЗАЙ.
Я
вже не вперше куштую вино цього бренду.
Пам’ятаю весняний вечір в Ужгородському
замку, під сакурою з келихом лімітованого
рожевого “Сакура”.
Може,
справді мені треба краще розгледіти
закарпатське вино… Може, це той випадок,
коли своє – справді якісне.
Момент
Вечір,
десь по 21.00, провела подружку на таксі,
йду проспектом, бачу Прохаська, зробили
селфі, обнялися й він пішов на поїзд.
Такий талановитий і такий скромний письменник — Тарас Прохасько.
Вперше познайомилася з ним під час
травневого стажування у франківському
виданні “КУРС”.
Я тоді сказала: «О, я вас читала». А він
мені: «Я вас – теж». Звісно, я не повірила,
але він назвав матеріали ;)
Хочете
познайомитися з Прохаськом – їдьте у
Франківськ. Його там часто зустрінеш,
коли він разом з маленьким сином вивчає
закапелки міста.
Фільм
“Темна
долина”
Одначе
сувора зима високо в Альпах. І місцеві
– вкрай насторожені. Аж ось приїздить
незнайомець, який показує фотокамеру
і магію фотографії. Він просить залишитися
на зиму. Не надто охоче його приймають
і не дарма, бо життя у тихому селі
перетворюється на детектив з калюжами
крові у стилі Тарантіно.
Хороше
кіно! Гірські пейзажі, якісна акторська
гра, класний саундтрек, цікавий, хоч і
прогнозований сюжет.
Страва
Я
обожнюю класичну пасту з томатним соусом
і сиром, але завжди змінюю варіацію.
Тільки нещодавно зрозуміла, наскільки
важливо додавати свіжий червоний перець
до цибулі з часником. Він створює густішу
текстуру й насиченіший колір.
А ще люблю
замість пармезану чи іншого твердого
сиру додавати щось на кшталт фети. На
ринку купую “Favita”, вона дуже класно
грає з соусом.
Наприкінці
бажано додати свіжого базиліку. Жаль,
що цього разу його не було.
Коментарі
Дописати коментар